Ви знаходитесь тут:
- Головна
- Віртуальні музеї
- Музей бойової слави
Музей бойової слави
Водяницький навчально-виховний комплекс імені Героя Радянського Союзу Вахтанга Чіковані Звенигородської районної ради Черкаської області
Погруддя В. Чіковані на шкільному подвір`ї
Поняття патріотизму з часом набуває дедалі більшої ваги в суспільстві. У слові «патріот» ми вбачаємо не лише того, хто любить свою Батьківщину, відданий своєму народові, готовий для них на жертви і подвиги, а й людину, яка любить і поважає родинні і народні цінності не тільки свого народу, а й інших націй і народностей.
Могила В.В. Чіковані та Братська могила.
Як сказав Президент України Віктор Федорович Янукович, патріотизм - одне з найбільш глибоких почуттів, закріплених віками і тисячоліттями. Тож сьогодні в умовах демократизації та створення правової держави актуальним залишається питання патріотичного виховання підростаючого покоління. Тому центром виховання патріотичних почуттів юних водяничан у нашому НВК є шкільний музей.
Бондар Прокіп Никифорович, колишній директор школи, засновник музею
У школі пошукова робота ведеться з вересня 1961 року по збереженню пам'яті про воїнів - визволителів с. Водяники, односельчан, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни та Героя Радянського Союзу Вахтанга Володимировича Чіковані, який похований в нашому селі. Матеріали для відкриття шкільного музею зібрав директор Водяницької школи Бондар Прокіп Никифорович разом з учнями школи . Були зібрані фотографії усіх односельців , які брали участь у визвольній боротьбі проти німецько–фашистських загарбників 1941 – 1945 років і не повернулися з фронтів війни додому. Велася переписка із військовим архівом міста Подольська для встановлення місць поховання полеглих у боях водяничан, відшукували фотографії в сімейних альбомах, записували від рідних спогади про полеглих. У відповідь на запит до музею Корсунь – Шевченківської битви у березні 1962 року одержали фотографію і опис подвигу Героя Радянського Союзу Вахтанга Чіковані, який похований на території села поряд з Братською могилою воїнів, що загинули в період війни.
Неодноразово на могилу сина приїздила мати, Шушана Калістратівна Рухадзе, батько Чіковані - Володимир Лукич, рідна сестра Лейла, двоюрідні брати і сестри з Грузії. Велася переписка між матір’ю Героя та школярами.
Пошуківці школи написали лист в Центральний архів міста Подольськ з проханням повідомити, хто захоронений в 13 Братських могилах села Водяники . У грудні 1973 року надійшло підтвердження на 30 воїнів, пізніше було встановлено імена ще двадцяти чотирьох. Сьогодні 54 імені викарбувані на постаменті двох пам’ятників.
Музей бойової слави Водяницького навчально – виховного комплексу імені Героя Радянського Союзу Вахтанга Чіковані Звенигородської районної ради Черкаської області був створений 08.05.1975 року до 30 – річчя Перемоги . Тут зберігаються особисті речі В. В. Чіковані, подарунки від його матері на згадку про зустрічі з нею. Серед багатьох експонатів музею – два грузинські національні костюми. Музей містить багато цінних книг, подарованих односельцями та гостями школи, є особисті нагороди водяничан. Одним із напрямків роботи музею Водяницького НВК є зв’язок з рідними тих воїнів, які загинули під час бойових дій періоду Великої Вітчизняної війни на території села Водяники і похоронені у Братських могилах. Зібрані експонати, як і сам музей, стали центром патріотичного виховання школярів на трудових і бойових традиціях старших поколінь.
Щороку учнями – екскурсоводами проводяться екскурсії у шкільному музеї для гостей та учнів школи.
Жмайло Ніна Прокопівна, пенсіонер, керівник музею до 2011 року та учитель історії Козій Євгеній Васильович з екскурсоводами школи
Екскурсоводи музею
Після смерті Бондаря Прокопа Никифоровича роботу у шкільному музеї продовжила його дочка – Жмайло Ніна Прокопівна. За її активної участі всі матеріали та експонати музею були впорядковані.
Жмайло Ніна Прокопівна
Свідоцтво про відомчу реєстрацію Музею бойової слави
Сьогодні організацією роботи шкільного музею займається педагог – організатор Нечипоренко Ірина Миколаївна.
У лютому 2010 року адміністрація НВК одержала листа від дочки загиблого на фронті Гвардії молодшого лейтенанта Сафар’яна Сурена Агаджановича Мурадянц Ельвіри Суренівни, що проживає у Ростовській області . Протягом довгого часу вона розшукувала місце , де похована рідна людина. Звернувшись до Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації , у місто Подольськ Московської області, вона отримала архівну довідку про те, що її батько загинув 25 лютого 1944 року та похований у селі Водяники Звенигородського району Київської (нині Черкаської ) області . Сільський голова отримав повідомлення військового комісара Звенигородсько – Лисянського об’єднаного міського військового комісаріату полковника В . А . Берези про включення до списку похоронених у Братській могилі молодшого лейтенанта Сафар’яна Сурена Агаджановича та увіковічення пам’яті загиблого воїна шляхом викарбування його імені на постаменті пам’ятника воїнам–визволителям села Водяники від німецьких загарбників.
Сафар`ян Сурен Агаджанович
У серпні 2010 року Ельвіра Суренівна разом зі своїм чоловіком приїздили у наше село, відвідали Братську могилу, у якій похований Гвардії молодший лейтенант Сафар’ян Сурен Агаджанович.
Незабутня зустріч з дочкою відбулася у шкільному музеї. На згадку про зустріч Ельвіра Суренівна подарувала портрет свого батька, виконаний кольоровими олівцями з написом: «На память ! Лучшему бойцу в подразделении ефрейтору Сафарьяну Сурену Агаджановичу от его командира старшего сержанта Абдуллазянова Галляма Абдуловича. 6. 12. 1942 г. Действующая армия». Свій портрет батько надіслав дружині та дочці з написом: «На вечную память моей любимой жене Аси и незабвенной дочке – Эльвире от Сурена»
У музеї виділене окреме місце для зберігання документів про Гвардії молодшого лейтенанта Сафар’яна Сурена Агаджановича.
У рамках року Грузії в Україні у 2005 році школу та музей відвідали Міністри оборони України та Грузії, посол Грузії в Україні та інші гості.
У даний час члени краєзнавчо–пошукового гуртка оформляють виставку фотографій випускників школи та продовжують збирати матеріали про жителів села, які досягли високих результатів у професійній діяльності та мають державні нагороди.
Експонати музею бойової слави
Біографія Героя Радянського Союзу В.В. Чіковані
Вахтанг Володимирович Чіковані народився 6 серпня 1919 року в м. Самтредіа (Грузія) в сім'ї вчительки Шушани Калістратівни Рухадзе. В 1926 році Вахтанг пішов в 1 клас і закінчив у Самтредіа початкову школу. 1929 року мати з двома дітьми переїхала в м.Тбілісі і стала працювати завідуючою дитячою установою. Сім'я поселилася в одній з кімнат садочка. Тут пройшли дитячі та юнацькі роки Вахтанга. Навчався в середній школі №1 м. Тбілісі. Після закінчення Вахтанг Володимирович вступив у Тбіліський державний університет на хімічний факультет. З IV курсу був призваний в ряди Червоної Армії. Його направляють у військову академію хімічного захисту, яка знаходиться в м.Самарканді.
Після закінчення академії був направлений на Волховський фронт біля м. Ленінград, призначений начальником хімічної служби 861-го стрілецького полку, 294 стрілецької дивізії Ордена Богдана Хмельницького 52 армії, що входила в склад ІІ Українського фронту, який визволяв Бєлгород, Харків, Полтаву, Миргород, Хорол.
Після визволення Полтавщини полк, у якому воював старший лейтенант Вахтанг Чіковані, успішно форсував Дніпро й приєднався до військових частин і з’єднань, які брали участь у запеклих боях за визволення Черкас. Німецька армія перетворила це місто в потужний вузол оборони Правобережжя, майже кожний будинок був обладнаний для ведення кулеметного й автоматного вогню.
Вахтанг Чіковані, груди якого уже прикрашали здобуті раніше ордени Червоної Зірки і Червоного Прапора, мав посаду начальника хімічної служби 861-го стрілецького полку 294-ї стрілецької дивізії, але виконуючи важливі доручення командира полку чи начальника штабу, часто перебував у передових лавах атакуючих.
У грудневих боях 1943 року за визволення міста Черкаси старший лейтенант Чіковані за власним бажанням очолив підрозділ піхотинців та штурмом заволодів будівлею Палацу піонерів (зараз – Центр юнацько-дитячої творчості) – міцним опорним пунктом фашистів, на якому встановлено меморіальну дошку пам'яті про цей подвиг.
У лютому 1944 року, замінивши командира роти лейтенанта Уколова, що вибув з рядів, з групою з десяти бійців Чіковані непомітно переправився по мокрому льоду через річку Рось у районі смт. Стеблів (Корсунь-Шевченківського району). Група вийшла у тил до гітлерівців та неочікувано атакувала супротивника. Почався рукопашний бій. Рота Чіковані по тонкому льоду переправилася на протилежний берег та заставила фашистів відступити. Під час цього бою гітлерівці втратили біля роти солдат, 60 чоловік було взято в полон. Переслідуючи ворога, рота Чіковані звільнила два населених пункти.
28 лютого 1944 року В.В. Чіковані був смертельно поранений у с.Водяники, коли знаходився на подвір'ї штабу.
1 березня 1944 року Вахтанг Володимирович Чіковані помер від ран. Друзі похоронили його в окремій могилі з військовими почестями.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1944 року за мужність, відвагу і героїзм, що проявлені у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, старшому лейтенанту Чіковані Вахтангу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 2-го ступеня, Червоної Зірки, медалями.
Матеріали підготували Саєнко Зінаїда Михайлівна, директор Водяницького НВК та Нечипоренко Ірина Миколаївна, педагог-організатор.